Що потрібно знати про відпустки - інформує головний державний інспектор Управління Держпраці


Повернутись

Стаття 4 ЗУ «Про відпустки» передбачає наступні види відпусток: основна; додаткова за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; додаткові відпустки у зв’язку з навчанням; творча відпустка; відпустка для підготовки та участі в змаганнях; соціальні відпустки: відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв’язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей; відпустки без збереження заробітної плати. Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть встановлюватись й інші види відпусток.

Згідно із Законом «Про відпустки», щорічна основна відпустка не може бути меншою, ніж 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який рахується з дня укладення трудового договору. Також є такі категорії працівників, яким надано право на одержання щорічних відпусток за бажанням у зручний для них час. Серед них: особи віком до 18 років, інваліди, жінки перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї, жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, одинока матір (батько), які виховують дитину без батька (матері); опікун, піклувальник або інші самотні особи, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків, дружина (чоловік) військовослужбовців, ветеран праці та особи, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, ветерани війни, особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, батьки — вихователі дитячих будинків сімейного типу, в інших випадках, перед бачених законодавством, колективним або трудовим договором.

Законом України «Про відпустки» передбачено надання двох видів відпусток без збереження заробітної плати: відпусток, що надаються в обов’язковому порядку працівникам за їхнім бажанням (ст. 25) і відпусток, що надаються за згодою сторін (роботодавця і працівника) (ст. 26). Примусово у таку відпустку ніхто нікого не має права відправити.

Надання відпусток передбачено лише для осіб, які оформили з роботодавцями трудові відносини. І їм надаються щорічні відпустки зі збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати. Водночас громадяни, які працюють за договорами підряду, що належать до договорів цивільно-правового характеру, на таку відпустку претендувати не можуть. Приватні підприємці (фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму працівників) також не мають права на щорічні відпустки, оскільки вони не перебувають у трудових відносинах.

Чи може роботодавець замінити додаткову відпустку за роботу із шкідливими і важкими умовами праці грошовою компенсацією?

Міжнародні норми з питань праці і українське трудове законодавство забороняють заміну мінімальної щорічної відпустки грошовою компенсацією.

Законодавством України передбачено надання працівникам, котрі зайняті на роботах із шкідливими та важкими умовами праці, різних пільг та компенсацій, однією з яких є надання  щорічних додаткових відпусток.  Так, щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних із негативним впливом на здоров’я  шкідливих виробничих факторів, відповідно до статті 7 Закону України «Про відпустки».

Як відомо, робота у шкідливих і важких умовах призводить до значного напруження організму і, як наслідок, — до швидкого розвитку втоми, що може погіршувати працездатність та негативно впливати на стан здоров’я працівників. Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. А стаття 2 Кодексу законів про працю України (КЗпП)  гласить: право на відпочинок, відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, належить до основних трудових прав працівників.

Статтею 12 Конвенції Міжнародної організації праці N 132 про оплачувані відпустки (переглянутої в 1970 році), ратифікованої Україною відповідно до Закону України від 29.05.2001 р. N 2481-III, передбачено, що угоди про відмову від права на мінімальну щорічну оплачувану відпустку або про невикористання такої відпустки із заміною її компенсацією чи іншим чином відповідно до національних умов визнаються недійсними або забороняються. Стаття 2 Закону України «Про відпустки» забороняє заміну відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених  статтею 24 цього Закону.

Вказаною статтею передбачено також виплату грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки у разі звільнення та за бажанням працівника у разі використання ним не менше ніж 24 календарних днів щорічної та додаткових відпусток. Решта днів відпустки може замінюватися грошовою компенсацією.

Водночас статтею 80 КЗпП забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом робочого року працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами.

Інформує головний державний інспектор Управління Держпраці у Черкаській області Л. Корякіна

  Друк статті