Кирило Стеценко і Українська революція 1917-1921 років (до 135-річчя від дня народження композитора)


Повернутись

В добу Української революції 1917-1921 років представники творчої інтелігенції уродженці Канівщини активно діяли на ниві розбудови української державності. Одним з таких патріотів був видатний український композитор, диригент, протоієрей Української Автокефальної Православної Церкви – Кирило Стеценко. Саме в рік 100-річчя Української революції виповнюється 135 років з дня народження Кирила Григоровича Стеценка. Він народився 24 травня 1882 року  в селі Квітки Канівського повіту Київської губернії. Вихований у сімейній атмосфері пошани до української церкви і народної музичної культури майбутній композитор навчався у художній школі М.І.Мурашка та у Київській Духовній Академії. Із запису в книзі для прочан «Тарасової світлиці» відомо, що в червні 1904 року К.Стеценко відвідав могилу Кобзаря у Каневі. Через два роки хористи, яких згуртував молодий диригент подарували йому портрет Т.Шевченка з написом: «Тому, чия душа співає, як слід нам у світі жить. Учителеві і батькові Кирилові Григоровичу Стеценкові від учнів». У 1910 році він напише кантату «Шевченко».
Від самого початку Української революції К.Стеценко займається практичною роботою по збереженню та популяризації національної культури. У 1917 році він працює в музичному відділі при Міністерстві освіти Української Народної Республіки. На цій посаді ініціює створення кобзарської школи, музичних шкіл, кафедри народної музики при консерваторії та диригентського інституту. В добу Української Держави 1918 року в листі до гетьмана П. Скоропадського, як диригент обґрунтовує необхідність створення національного симфонічного оркестру, організовує Перший український національний хор. 22 січня 1919 року під час Акту Злуки на Софійському майдані в Києві Стеценко диригував хором, який виконав «Молитву за Україну» (музика М.Лисенка, слова О.Кониського).
Спільно з Кирилом Стеценком розвитком українського хорового мистецтва  займається Олександр Кошиць, уродженець села Ромашки Канівського повіту. Його батько о. Антоній Кошиць у 1870-х роках служив священником у Каневі. 25 січня 1919 року окремим законом УНР була створена Українська республіканська капела під керівництвом К.Стеценка і О.Кошиця. В капелі співали брат і сестра Стеценка Петро і Дора. Організацією її перших гастролей за кордон займався Андрій Лівицький, сподвижник Симона Петлюри, видатний діяч Української революції 1917-1921 років. А.Лівицький народився в селі Ліпляве (Канівський район), працював адвокатом у Каневі у 1910-1912 роках, згодом став першим Президентом УНР в екзилі.
Під час утвердження автокефалії УАПЦ К.Стеценко брав участь у Першому Всеукраїнському Церковному Соборі 1921 року. Кирило Вадимович Стеценко, видатний український скрипаль, культурний діяч, онук композитора в інтерв’ю газеті «Урядовий Кур’єр» у січні 2014 року розповів про ставлення радянської влади до творчості його діда. «З того, що створив Кирило Стеценко, духовна музика становить мало не половину. Я дивувався: чому її не можна почути ні на сцені, ні в церкві?.. Потім зрозумів: Московський патріархат дозволяє виконання церковної музики лише церковнослов’янскою мовою та ще й з російською вимовою. А дід у справах національного церковного відродження був сподвижником митрополита Василя Липківського та впроваджував у богослужіння саме українські традиції».
У 1917 році відбувся з’їзд вчителів народних шкіл Ямпільського повіту де було визначено перспективи розвитку народної освіти в умовах революційної перебудови українського суспільства. У своїй доповіді Кирило Стеценко відмітив: «Пісня українська розкаже народові його історію, які були у нього герої, хто такі Наливайко, Трясило, Залізняк, Гонта Хмельницький… він узнає і серцем своїм прийме дух вільності і свободи. Сила народної пісні ще й у тому, що вона може повернути до нас тих, що втратили свою національність… Нам треба націоналізувати наш народ, самих себе, бо чоловік, який існує поза межами національної стихії… є мара, призрак. Без народного характеру, без національного обличчя і всяка держава не є живий організм, а механічний препарат…». З 1919 по 1921 роки Стеценко пише музику до поеми Шевченка «Гайдамаки».
На з’їзді вчителів Стеценко також наголошував: «...з великої скарбниці української народної творчості необхідно черпати все, що могло б зародити в чистій душі дитини ті найвищі ідеї, втілення яких в життя принесло б народу і батьківщині щастя... І на цих перлинах народної творчості, на його думках і піснях, вчителі повинні перш за все виховувати себе; збірки народної творчості повинні бути у них під руками, щоб на їх одвічній красі будувати виховання».
У квітні 2009 року онуки композитора Кирило та Галина Стеценки вшанували пам’ять Кобзаря на Чернечій горі. На концерті у Канівському районному будинку культури артисти виконали окрім музичних творів Лисенка і Березовського, композиції шевченківської тематики Стеценка «Заповіт» і «Пісню без слів».
В умовах російської військової агресії на сході України та протистоянні ідеологічної пропаганди «Русского мира» актуальними сьогодні є слова Кирила Стеценка проголошені перед українськими вчителями у рік Української революції 1917 року: «Тільки той народ може бути сильний духом, у якого є національна рідна школа: такому народові не страшні будуть утиски, ні відсутність політичної цілості. Такий народ збереже свій національний образ і душу, на якій би території він не жив».
 За ініціативи канівської організації ВО «Свобода» продовжуючи справу і заповіти нашого видатного земляка Канівська дитяча школа мистецтв спільно з міським будинком культури 13 травня цього року організовують Вечір пам’яті з нагоди 135-ї річниці від дня народження Кирила Стеценка за участю камерного хору «Канон» (м. Черкаси) та онука композитора Кирила Стеценка (м. Київ).

 

Інформує відділ культури
  Друк статті