Почесну відзнаку «За заслуги перед містом Канів» від міського голови отримав священик Успенського собору Георгій Почтовий


Повернутись

20 квітня ц.р. настоятель Успенського собору Георгій Почтовий відзначив свій 70-й день народження. Канівський міський голова Ігор Ренькас привітав отця Георгія із ювілейною датою.

Так, за значний внесок у розвиток історичної спадщини м.Канів і територіальної громади та з нагоди ювілею І.Ренькас нагородив священика Почесною відзнакою Канівського міського голови «За заслуги перед містом Канів».
Загалом Г.Почтовий служить церкві 65 років, з них 45 – на Канівщині.
- За направленням митрополита Київського і всієї України Філарета я спочатку з Києва переїхав в село Хмільна Канівського району, де в 1979 році побудував церкву, - пригадує отець Георгій. - Загалом на канівській землі відродив 30 приходів. Окрім Хмільної, це - Межиріч, Степанці, Горобіївка, Мартинівка, Грищенці тощо.
У приміщенні Успенського собору на той час облаштовувався музей народного декоративного мистецтва.
- Допіру, у 30-х роках, тут був склад, де зберігалася сіль, а то й взагалі влаштували конюшню. Так, подеколи навіть зараз на стінах виступають соляні відкладення, - ділиться священнослужитель. - Десять років ми писали в усі інстанції, щоб приміщення церкви віддали вірянам. У березні 1989 року Рада Міністрів СРСР передала Собор у власність православним віруючим Канева. Музей народно-декоративного мистецтва переїхав у нове відреставроване церквою приміщення. 
4 березня 1990 року в Успенському соборі відбулася перша за десятки років служба.
- Пам’ятаю, довкола ще стояли експонати музею, але людей на службу прийшло дуже багато, - розповідає Г.Почтовий.
З тих пір настоятель Успенського собору взявся відроджувати храм.
- Пізнання Бога походить і через архітектуру. А Успенський собор – це пам’ятка ХІІ-го століття. Таких в Україні всього п’ять, - пояснює Георгій Гаврилович.
Загалом на реставраційні роботи пішло 12 років.
- Так, 10 років ми лише розписували собор, - каже отець Георгій. – Вороги, які нападали на Україну, неодноразово підпалювали храм. Але він знову поставав із попелу. Та, на жаль, від первозданного розпису залишилися лише деякі фрагменти. Ми відшукували їх і відновлювали, щоб надати собору того вигляду, який він мав у ХІІ-му столітті.
Наразі в соборі встановлено мармуровий іконостас та вісім мармурових кивотів, гранітна підлога з підігрівом. Також канівський собор має колекцію старовинних ікон та царські ворота ХVI-го століття.
- Знаходив цінні експонати в зруйнованих храмах. Часто вони були в жахливому стані – закопчені, пошкоджені, але я купував і відновлював. Таким чином завдяки цим реліквіям в нашій церкві вдалося зберегти той дух історії. Тут одразу відчувається, що вона не нова, - розказує отець Георгій.
Окрім храму, упорядковується і навколишній парк. Так, біля церкви було встановлено пам’ятник преподобному мученику Макарію Канівському, статую Божої Матері, а на вежі Успенського собору з’явився годинник.
- Такий годинник був на Успенському соборі в 1861 року, коли відбулось перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі в Каневі, - пояснює священик. -  Відспівували Великого Кобзаря саме в Успенському соборі.
Відроджували Успенський собор, за словами Георгія Почтового, усім православним світом. Разом з тим церква й сама допомагала людям. Так, за сприяння православних вірян свого часу було відремонтовано канівський музей ветеранів.
- Ми допомагали провести в приміщенні опалення, покласти паркетну підлогу, щоб старенькі мали затишне місце для своїх зустрічей. Також брали участь у зведенні каплиці біля Канівської ЦРЛ. Адже зцілення йде не тільки від лікарів, а й від Бога. Також брали участь у будівництві Козацької церкві, що біля Тарасової гори. Встановили там панікадило, світильники, - зауважує отець Георгій. - Наразі також не залишаємося осторонь від життя громади. Допомагаємо бідним, хворим, переселенцям, учасникам АТО… Повернувшись з війни, воїни особливо потребують допомоги, перш за все - отчим словом. Я завжди радів з радіючими, розділяючи їхні щасливі миті – вінчання молодят, хрещення дітей, освячення нового дому, і плакав з тими, хто плаче. У ці Великодні дні хочу побажати канівцям миру в Україні. Моліться, щоб війна чимскоріш закінчилася, щоб Україна була єдина, цільна і неподільна. Також хочу звернутися до батьків, щоб виховували своїх дітей з дотриманням звичаїв православної культури. Щоб вони знали нашу віру, нашу молитву. Міцна віра – міцна держава. Лише в такому разі вони будуть достойними продовжувачами свого роду.
  Друк статті